Коли ВО «Свобода» вперше висунула цей лозунг, то був період,коли основна маса і особливо влада, будь-яка влада, відверто готувалася до знищення України. Він був адресований насамперед тим несвідомим людям, у котрих весь світ замкнувся на грошах, причому на доларах. Саме їм було потрібно нагадати, що в людини має бути понад усе.

Микола Стрижак Президент АФЗУ --17 вересня, на зібранні фермерського активу, я побачив багатьох своїх побратимів у вкрай тривожній ситуації, що виникла. Українського селянина дуже сильно образила не тільки влада, а ще й погода. І виявилося: прості українці, селяни хочуть допомогти один одному, трохи загладити ситуацію. Бо для них Україна таки понад усе. Натомість влада продовжує робити вигляд, що стурбована становищем сільських трударів, але весь час волає про те, що необхідно продати землю. Їм пояснили вже різноманітні експерти з усіх сторін: цього не можна робити. Ситуація парадоксальна: коли з ними поодинці говориш, вони розуміють, що до чого. Але варто почути про долари або транші від МВФ – і мозок стискається до розміру макової зернини. Долар, а не Україна, у них понад усе, і так сьогодні думають люди, яким народ довірив свою долю. На превеликий жаль, цей вірус, як і КОВІД, швидко поширюється. І ось уже не тільки у владних коридорах, а й у сільських оселях замість віри в Україну – тупа гонитва за доларами. Продадуть не тільки землю, а й душу, і совість, навіть рідну матір. Ну, й себе, звичайно, хоч цілком, хоч на органи – аби тільки за долари. Для молоді вже не потрібні звичні образи Ісуса Христа та Божої Матері – їх замінили папірці з портретами американських президентів.

Але не всі так думають, і в цьому переконалися учасники зібрання, на якому я мав честь бути присутнім і взяти активну участь. Наші сивочолі ветерани стурбовані долею української землі й майбутнього покоління молодих українців. В кожному виступі чулася засторога: які ми не розумні, а кожного разу наступаємо на ті самі граблі й обираємо не того президента, не тих депутатів, тобто не ту владу. Ось і тепер: влада для нас практично втрачена. Бо вони хижаки, готові не тільки простих українців поїсти, а навіть один одного. Вони всі хворі, ця хвороба зветься сейфоманією, вона вражає і старих, і молодих. Коли вам доведеться деінде почути «Долар понад усе», знайте, це промовляє вже не українець, а космополіт без роду, племені й батьківщини. Загальна думка така: нам необхідно витримати все оце і не втратити українську землю і себе в Україні. Підказувати владі, що вона припускається тих чи інших помилок – це значить повторити помилки англійських чартистів, французьких соціалістів-утопістів та інших лібералів, про яких нам розповідали в школі. Мені було приємно, що коли я заявив, що владу вчити не потрібно, мене підтримали І.Ф. Томич і І.О. Заєць. Хто-хто, а вони добре знають, як влада вміє «користуватися» порадами.

Наближаються вибори місцевої влади. Погортайте регіональні газети, позаглядайте в соцмережі: всі партії декларують правильні речі, демонструють готовність служити своїм виборцям, навіть без допомоги МВФ підняти українську економіку. Але це все брехня. Коли ці пани дорвуться до державного корита, вони набиватимуть свої пельки, а обіцянки – то для дурнів. Учасники зібрання, розуміючи це, фермери дійшли згоди щодо рішення: гуртуватися, щоб дати бій будь-якій владі, якщо буде обрана така, для якої долар – понад усе.

Ось так. Зібралися ніби задля питання щодо землі, а виявилося, що воно набагато ширше і складніше: майбутнє України, наших дітей і внуків. Кожен виступ задокументований, рішення буде прийняте тільки з урахуванням думки кожного учасника і опубліковане.

У нас немає іншого виходу, як знаходити порозуміння між собою, з іншими громадськими організаціями й рухами, шукати підтримки у діаспорах США, Австралії, Канади, Латинської Америки (які, хоч і трохи наївні щодо нашої влади, але щиро стурбовані долею України і завжди готові допомагати нашому народу). Ми досі мало працювали саме з представниками діаспор, а вони, ці люди, і кредити допомагають знайти, і культуру українську для нас бережуть, і готові наш біль розділити. Бо для них Україна понад усе! Вони такі ж довірливі, як більшість наших людей в Україні. Оця толерантність, довірливість, наша славнозвісна ментальність часто заважають Україні. «Москва слезам не верит» – цей крилатий вислів знають усі в світі, тож остерігаються бути довірливими з Росією. То чому Київ має вірити сльозам, та ще й брехливим? Наш народ став найбіднішим у Європі. Тій Європі, до котрої ми так прагнемо. А ми ж, старці, там не потрібні. Ні з безвізом, ні без нього, українці в Європі можуть зайняти хіба що місця другорядних заробітчан. Це вже не прогноз, це вирок. Тільки про нього мовчать «батьки нації». А чого їм галасувати? Головне – протриматися якомога довше в кріслі та накрасти побільше. Проте з кожним роком того, що можна вкрасти, залишається все менше. Ось тепер на кону найсвятіше – земля. Видно по всьому, що чиновники знову сподіваються використати той же механізм, що під час «прихватизації» промислових підприємств.

Тяжкі питання, але фермери передусім землероби. Тому чулися й такі виступи: «Давайте один одному допоможемо якось відсіятися. Погода і влада проти нас, але гени вимагають сіяти…». Приємно було почути схвальні думки про вітчизняну сільськогосподарську науку. Виведені нашими селекціонерами сорти пшениці, кукурудзи, соняшнику та інших культур виявилися в складних кліматичних умовах не тільки не гіршими, а навіть кращими за іноземні. Земля під ними горить, а вони вперто родять, і причому непогано. Вчені допомагають хліборобам не просто вижити, а достойно представляти Україну на світових біржах. Самі ж науковці ледве зводять кінці з кінцями, бо держава їх не знає, а фермери тримаються на відстані. Наука просто вимирає, але все-таки намагається нам допомагати і словом, і ділом, і розумною порадою. А без таких порад вступати в земельну реформу дуже небезпечно. Вчені знають, що потрібно зробити, аби кожен селянин почувався на своїй землі господарем. Їх потрібно слухати, бо для них Україна, а не долар, понад усе!

На завершення запевняю: ми не будемо чекати, поки влада почує й повернеться до фермерів обличчям. Будемо шукати нові форми, способи діалогу з нею. І робити це ми мусимо разом, не відсиджуючись у своїх куренях. Кивати весь час на АФЗУ – це значить сікти самих себе, як колись робила відома з літератури унтер-офіцерська вдова. Тільки гуртом, організовано, під одним прапором зможемо перемогти. А будь-які відцентрові й особливо сепаратистські настрої шкодять і їх носіям, і фермерському рухові.

Записав Володимир Ярошенко