Історія земельних відносин в Україні

   Проголошений в Україні курс на реформи, у тому числі в аграрній сфері, дає можливість по-новому поглянути на ситуацію в країні. Так, дійсно, країна давно дозріла для справжніх реформ. Проте має сенс вчинити невеликий екскурс в історію і розглянути вдалі аграрні реформи, що раніше проводились  на території України.

   Перша така реформа сталася в середині ХVI століття, коли велика частина України входила до складу Великого Князівства Литовського.

Аграрне господарство країни з оброчної системи було перекладене на панщинну, внаслідок чого феодали отримали власне заорювання і організовували хозяйства-фільварки, а селяни - сімейні наділи - волоки.

   Виникле велике поміщицьке господарство дуже скоро привело до появи великої кількості  додаткових продуктів для експорту на європейський ринок.

   Друга вдала аграрна реформа сталася в 1861 році в результаті відміни кріпосницького  права.

У цій реформі були зацікавлені не лише селяни, але й буржуазія, що зароджувалася, і значна частина поміщиків, яким була набагато вигідніша наймана праця,   чим кріпаки.

Втім, відразу ж очікуваного ефекту реформа не дала, оскільки у поміщиків продовжувало залишатися надто багато земель, а необхідність викупних платежів підривала можливості розвитку селянського господарства.

   Лише у 1882 році, після організації земельного банку, завдяки якому з'явилася можливість кредитування селян при купівлі ними поміщицьких земель, виник новий прорив в розвитку сільського господарства і промисловості, що завершився до початку 90-х років 19 століття.

   Третю реформу здійснив Петро Столипін. В результаті цієї реформи, що почалася в 1906 році, селяни отримали право викупляти надільні землі і можливість створювати власні  хуторські, відрубкові і громадські господарства.

Головною причиною реформи існувала тоді громадська форма ведення сільського господарства, для якої були характерні бідність і психологія зрівняльного розподілу. Саме тому члени таких громад, що відрізнялися малою кваліфікацією, часто осідали на ринку в якості баласту, а також поповнювали ряди різних революційних рухів і злочинних угрупувань.

   Результати реформи Столипіна не забарилися позначитися, і до 1914 року врожайність зернових піднялася на 14%, а в деяких регіонах навіть на 25%.

При цьому виробництво найголовніших видів зернових з 1909 по 1913 рік перевищувало продукцію Аргентини, Канади і США разом узятих. Зріс також експорт усіх основних сільськогосподарських продуктів в країні.

Зерно з Росії збивало ціни на європейському і світовому ринках. Підвищилося загальне і питоме споживання продуктів харчування. У селян з'явилися вільні засоби для купівлі землі індивідуально і співтовариствами.

   У 1917 році в Україні поміщицьке землеволодіння складало 20% земельної площі і досить швидко зменшувалося. Землі переходили в руки селян.

   Після революції 1917 року Україна довгі десятиліття "ходила по кругу", намагаючись повернутися на недосяжну досі для неї висоту, досягнуту завдяки старанням Петра Столипіна.

Таких спроб було три.

   Першою з них можна рахувати НЕП, що виник в 1921 році, коли після "військового комунізму" влада була вимушена повернутися до ідей багатоукладності селянського господарства, проголошених ще  першим радянським декретом 1917 року.

Період НЕПу характеризувався відносно сприятливим розвитком сільського господарства. Але в 1929 році почалася колективізація, що фактично знищила систему аграрного господарства, що склалася до цього часу.

   Другу спробу зробив в 1953 році Микита Хрущов, що відмінив сталінський режим управління аграрним сектором економіки, внаслідок чого намітився помітний ріст виробництва. Але реформа усіх питань аграрного сектора України не вирішила, була по суті половинчастою.

Проте услід за цим послідувало нове "закріплення" селян.

    А наступний, третій, ривок в цьому напрямі був зроблений у кінці 20 століття             3 грудня 1999 року, після указу тодішнього президента України Леоніда Кучми "Про невідкладні заходи по прискоренню реформування аграрного сектора економіки".

Деякі дослідники порівнюють дві останні спроби перетворення аграрного сектора економіки з реформою 1861 року. А якщо це так, то, можливо, нам слід уважніше придивитися до спадщини Петра Столипіна?

Но реформа всех вопросов аграрного сектора Украины не решила, была по сути половинчатой.

Однако вслед за этим последовало новое "закрепление" крестьян.

И следующий, третий, рывок в этом направлении был предпринят в конце 20 столетия, после вышедшего 3 декабря 1999 года указа тогдашнего президента Украины Леонида Кучмы "О неотложных мерах по ускорению реформирования аграрного сектора экономики".

Некоторые исследователи сравнивают две последние попытки преобразования аграрного сектора экономики с реформой 1861 года.

А если это так, то, возможно, нам следует внимательнее присмотреться к законопроектам Петра Столыпина?