www.farmer.co.ua
 

голос за цю новину вже було зараховано.
6
   Стенограма інтерв'ю з Президентом АФЗУ І.Томичем

У.Т: Розкажіть, будь ласка, у яких умовах приймали мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення та що було після цього?

- У проекті Земельного кодексу спочатку не було мораторію. Але він передбачав прийняття низки законів, необхідних для проведення земельної реформи. Їх перелік записали у Прикінцевих положеннях кодексу. До їх ухвалення та виконання ринок землі не можна було запускати. Це й відобразив пункт Перехідних положень про заборону на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. Саме такий підхід став вирішальним для отримання голосів у парламенті за проект Земельного кодексу восени 2001 року.
Законодавче забезпечення земельної реформи почали створювати вже з 2002 року, коли обрали Верховну Раду IV скликання. У тому парламенті я очолював Аграрний комітет. Незважаючи на те, що в ньому були представлені різні фракції, ми одразу визначили спільну позицію щодо земельної реформи й необхідного законодавчого забезпечення.
Перше питання, яке ми поставили перед парламентом, стосувалося виділення земельних паїв у натурі для громадян. Далі був цілий перелік законів: про землеустрій, про охорону земель, про державну підтримку сільського господарства (про нього не згадано у Земельному кодексі, але він ішов у комплексі законів, необхідних для земельної реформи) тощо. У підсумку Верховна Рада IV скликання прийняла 11 базових законів, передбачених Прикінцевими положеннями Земельного кодексу. Залишилися неприйнятими, здається, три закони, хоча ми зробили велику підготовчу роботу, провівши декілька парламентських слухань і днів уряду з цього питання. Парламентський комітет контролював розвиток подій. Ми виявили цілу низку проблем і які закони треба розробити, щоб їх усунути. Іншим словами, кажу прямо, що потрібен був ще рік Верховної Ради IV скликання, щоб завершити земельну реформу.

У.Т.: Що було після завершення каденції Верховної Ради IVскликання?

- Уже 2006 рік був непродуктивним, ефективність ухвалених рішень упала. Пройшли парламентські вибори. Скільки новий парламент і всі наступні скликання ухвалили базових законів? Один на всі парламенти, починаючи з V скликання. Після 2006 року всі парламентські слухання, законодавча база, яку ми передали, зникли, ніби їх і не було. І почали вирішувати земельне питання з іншою сторони із прицілом на швидкий розпродаж землі. Процес земельної реформи не дійшов до логічного завершення й перервався. Щоб не допустити вакханалії в земельних відносинах, парламент мусив відбиватися щорічними продовженнями мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення.

У.Т.: Які проблеми у сфері земельних відносин існують на сьогодні?

- Усе, що ми маємо у сфері земельних відносин на сьогодні, - це катастрофа. Якби ми продовжували земельну реформу після 2006 року, то такого б не було. Зараз близько 10 млн. га сільгоспземель перебувають у тіні. Ідеться про ділянки, власники яких померли й не передали їх у спадщину, угіддя, на оренду яких не переоформлені договори, землі запасу, резерву, державні, зокрема Міністерства оборони, не кажучи про Академію аграрних наук – про неї й без того чимало говорять. Цей ресурс перебуває на службі злодіїв, а не громадян та бюджету країни.
Але це не все. Зараз дійшло до того, про що раніше ніхто навіть подумати не міг, - захоплення власності, майна та землі, і навіть убивств унаслідок земельних конфліктів. Це все відбувається на мирній частині території України та створює серйозну загрозу стабільності. За моїми даними, у 2016 році відбулося 6800 спроб та фактів рейдерських захоплень землі. При цьому зловмисники нерідко використовували зброю, непоодинокими були вбивства. Тобто право власності не просто негарантоване - воно переростає в небезпеку для життя, а згодом може створювати загрози для соціальної безпеки у країні.
Це тільки головні проблеми земельних відносин. Окрім них існує чимало проблемних питань, які можна аналізувати годинами: кадастр не наповнений, землі державної та комунальної власності не розмежовані, і багато-багато інших. Але ключові названі проблеми загрожують громадянською війною, - і я неодноразово на цьому наголошував. І якби ми запустили ринок землі з 1 липня 2017 року, як це спочатку планувалося, то я переконаний, що трагедія стала б невідворотною. Мене багато критикували за таку позицію, але моє завдання було – не допустити такого розвитку подій. Я особисто кілька разів розмовляв на цю тему із нинішнім прем’єром і думаю, що певною мірою він усвідомлює ці процеси. Мені здається, що і президент уже злякався тиснути, сказавши у парламенті під час виголошення Послання президента «я не буду тиснути».
Тож нині уже не стоїть питання про те, щоб запровадити ринок землі якомога швидше. Зараз головне – як у суспільній злагоді між олігархами, які мають реальний вплив, і населенням України, яке є бідним у своїй більшості, сформувати підходи до вирішення земельних питань, перетворивши їх із загроз на можливості.

У.Т.: Тобто щоб запустити ринок землі, досить прийняти закони, які б врегулювали проблемні питання земельних відносин?

- Не зовсім. У нас чітка позиція. Так, ми за ринок землі. Але до того, як його запровадять, потрібно врегулювати всі проблемні питання, які виникають і про які ми говоримо. Ідеться і про детінізацію землі, і про повний реєстр, і про розмежування. Це база, але найголовніше – інше. Цивілізований ринок передбачає наявність продавців і покупців. Продавці землі є, їх немало: у силу обставин декілька мільйонів власників земельних паїв готові продати свої наділи протягом 1-2 місяців після запровадження ринку. А от покупця у сільській місцевості немає. Є тільки олігархи та транснаціональні компанії, які працюватимуть через українських посередників. Вони і будуть скуповувати землю. І ми навіть не уявляємо глибини проблеми, яка може виникнути в цій частині.
Великі агрохолдинги працюють на світових фінансових ринках. Маємо приклад компанії «Мрія», засновника якої Івана Гуту я добре знаю. Він починав із 50 га. Я не збираюся його критикувати, але факт є фактом. Що сталося з цією компанією? Чи можна говорити про якусь стабільність, контрольовану українцями, коли такі компанії оброблятимуть, а згодом і володітимуть найкращими землями країни? Безумовно, ні. Національний інтерес тут втрачено. В Україні декілька компаній де-факто обробляють третину земельного ресурсу країни. Земельні банки окремих компаній сягають мільйона гектарів. Існують певні маніпуляції, коли записують землю на брата, свата, доччину компанію, але я знаю про що кажу. І це не межа – земельні банки можуть зрости і до декількох мільйонів гектарів, якщо нічого не робити.
Україна – найцінніший ресурс у світі на найближчі 50 років. З одного боку, земля стає головним ресурсом життєвого простору. З іншого – продовольство, вироблене на ній, - це основа політики й бізнесу світового масштабу. Виходячи з цих факторів, за українську землю розгорнеться боротьба між понад 30 країнами світу та транснаціональними корпораціями. Наприклад, китайці вже давно планують іти в цьому напрямку. І ми виступали проти угоди Януковича, у якій від обіцяв китайцям 3 млн. га. Я знаю деякі деталі тих переговорів, і мені тоді погрожували фізичним знищенням за мою позицію. Постає питання: невже ми підемо на непрогнозований розвиток земельних відносин, знехтувавши національними інтересами країни?

У.Т.: Як тоді зберегти національні інтереси у процесі запровадження ринку землі?

- Національний інтерес буде збережено і нація тоді контролюватиме ситуацію, коли буде принаймні 400-500 тисяч сімейних фермерських господарств. Ми хочемо створити умови для того, щоб в Україні масово створювалися такі господарства. Європа сильна тим, що більшість країн, наприклад Австрія, Франція, Німеччина, проводять національну політику розвитку малих фермерських господарств. У середньому ідеться про 13 га на ферму.
Зрозуміло, що в кожному регіоні буде своя специфіка, але ці господарства працюватимуть у глобальному контексті й повинні мати всі умови, щоб домінувати. І тут не без складнощів. На сьогодні 60% валової аграрної продукції виробляється з такими ж технологіями, як 100 років тому: ділянка, сапа, ручна робота. У кращому випадку є міні-техніка. Це трагедія. З іншого боку, це ознака величезного потенціалу людського ресурсу й капіталу, якому поки не дали можливості розкритися.
Тож наша головна битва – запровадити національну політику підтримки малих фермерів. Вона дасть можливість подолати бідність, захистити землю, збудувати економічно сильну країну. Знову почнуть кричати, що ми хочемо перетворити Україну на аграрну країну, але ж не про це ідеться. Війна призвела до того, що ми втратили значну частину потенціалу країни у промисловості, у кадровому і матеріально-технічному аспектах. Те, що нам швидко вдасться відродити, наприклад, машинобудівний комплекс, – утопія. Тим більше, що проблема війни зберігається на порядку денному. А от на землі протягом одного року можна зробити соціально-економічний вибух, який покращить добробут громадян.
При підтримці держави ефект може бути колосальний. Якщо буде до півмільйона сімейних ферм, то це забезпечить до двох мільйонів робочих місць у сільській місцевості. Якщо створити умови й можливість заробити - люди підуть. Досвід дев’яностих років показував, що фермерством почали займатися академіки, професори, балерини, піаністи. Я можу навести конкретні приклади з життя. Тоді люди побачили можливість реалізувати особистість та створити бізнес. І це виходило в багатьох. Тому зробити країну успішною за короткий час можна тільки шляхом розвитку аграрної галузі на основі сімейного фермерства та кооперації. Такий устрій не має бути монопольним, але повинен займати принаймні половину землі на тлі 20% на сьогодні. Через орієнтовно 4-5 років, коли сформується такий устрій, коли фермери матимуть суттєвий капітал і можливості залучати фінансування, може ітися про задіяння такого собі додаткового акселератора розвитку сільського господарства – запровадження ринку землі. Тобто ринок землі треба підвести під оцю базу, сільськогосподарський устрій з акцентом на сімейних фермах. Тоді він стане фактором підвищення добробуту українців.
Ми довго боролися за таку концепцію. Не зважаючи на різні підходи, на урядовому рівні її ухвалили 13 вересня. Тоді ж заявили, що в бюджет наступного року включать мільярд гривень на підтримку цієї концепції. Проблема тільки в тому, що за всі роки незалежності в нас було прийнято десятки концепцій і програм, але жодна не виконана. Тому я б дуже хотів, щоб цього разу ситуація розвивалася не так, як завжди, а ця трирічна концепція постійно вдосконалювалася й перейшла на тривалий період. У мене нема ілюзій, що в нас дуже швидко все буде реалізовуватися, але є надії. І ми боротимемося за їх реалізацію.
Очікування від уряду високі. Він повинен зробити те, чого ніхто до нього не робив: прозору, пряму, ефективну, некорупційну систему підтримки фермерів, у яку б повірили десятки й сотні тисяч простих людей, які отримають змогу змінити своє життя через два-три роки, використовуючи державну підтримку сільського господарства. І тоді наступний рік може стати поворотним. Протягом нього можливо сформувати 60-70 тисяч фермерських господарств. Сьогодні маємо лише 33 тисячі, можемо принаймні подвоїти цю кількість. Цього мало, але на цій основі можна іти до темпів зростання, які забезпечать 400-500 тисяч фермерських господарств через 5 років. Тоді з’явиться шанс на розвиток.
Якщо цього не буде, то в земельних відносинах проблеми тільки наростатимуть. І нічого не робити вже не можна. Масштаби земельного рейдерства свідчать, що проблема настільки глибока, що якщо її не вирішувати, то невдовзі наступить катастрофа.

УТ: Скільки часу потрібно на ухвалення всіх необхідних законів і чи готовий до цього нинішній склад парламенту?

- Я вважаю, що цей парламент не здатний завершити земельну реформу. Ідеться саме про реформу в цілому, а не ухвалення одного лише закону про обіг земель сільськогосподарського призначення. Інакше оцінювати не можливо, бо коаліція відсутня, а професійний склад нинішньої Верховної Ради дуже слабкий. Тому в мене немає з цього приводу зайвих надій. Єдине, що хотілося б, - щоб продовжили мораторій і заклали в бюджеті ресурс на підтримку фермерів.

УТ: Чого бракує урядові для створення дієвої системи підтримки малих і середніх фермерів?

- Якщо проаналізувати реалізацію всіх аграрних програм за період незалежності, то можна побачити кілька спільних ключових факторів. По-перше, наявність політичної волі першої особи, відповідальної за конкретний напрямок. У нашому випадку ідеться про прем’єра. Чи є в нього воля? Не можу сказати напевне. Я бачу, що у Гройсмана є бажання щось зробити, він починає розуміти проблематику, але цього замало.
По-друге, здатність системи державного управління виконувати поставлені завдання. Пам’ятаю, як ми з Кучмою реалізовували підтримку аграріїв. Протягом трьох місяців вся система влади включилася в роботу. Тоді ще була монолітна система влади, яку можна було назвати найбільш управлінською за всю історію України. Кучма її вибудовував за авторитарними принципами. Але на той час вона була працездатна. Тоді Україна мала історичний шанс втілити те, про що я говорю і це б відкинуло всі небезпеки, які згодом реалізувалися. Натомість у кінці 2000 року вже почалися маніпуляції: система влади та управління сільським господарством почала давати збої. І на цьому тлі виросли агрохолдинги.
Почалася трансформація колгоспів і радгоспів, земля почала вивільнятися, почалася боротьба за неї шляхом олігархізації аграрного сектору. Так, вона мала і позитивні сторони. У 1998-99 роках аграрії працювали за бартером, міняли шкуру на шкуру. Людям видавали зарплату тирсою, соломою. І ті зміни, які відбулися, в будь-якому випадку мали й позитивні сторони. Уже у 2001-2002 роках усі землі почали засівати, урожайність пішла вгору, експорт також, з’явилися інвестиції. Але процес розвитку був неконтрольований із креном у бік агрохолдингів, які витісняли всіх інших. Але система влади не справилася з цією загрозою. Бізнес почав фінансувати владу й формувати собі парламенти, які працювали проти інтересів України. На сьогодні система управління розвалена.
Отже, два фактори важливі – політична воля і система управління. Без них нічого не станеться. Я переконаний, що певні кроки у правильному напрямку будуть. Але дрібні кроки нам нічого не дадуть. Нам потрібні радикальні, вольові дії. Потрібні реформи в повному, найглибшому значенні слова. Концептуальні зміни, які приведуть до нової якості життя й можливостей економіки.
У цьому контексті потрібно обмежити ресурси й фінансові можливості тих, хто профінансував політичні проекти в сьогоднішньому парламенті. Якщо відверто говорити, то я впевнений, що тільки новий політикум, який отримає великий кредит суспільної довіри, має шанс швидко поміняти ситуацію. Бо нинішні система управління і рівень суспільної довіри не дозволяють повірити, що з цим завданням можуть справитися швидко.

УТ: Якщо припустити, що мораторій скасують без запровадження необхідних змін, про які ви кажете, то які загрози виникатимуть?

- Те, що ми не покращуємо середовище для запуску ринку землі, - наслідок бездіяльності влади, як виконавчої, так і законодавчої. Якщо такий процес триватиме довго, то виникатимуть небезпеки. Якщо ринок землі запровадити в таких умовах, то бомба вибухне. Прикладів може бути багато.
Перше, у нас на сьогодні близько трьох мільйонів гектарів землі продано через корпоративні права. Це 700-800 тисяч власників земельних паїв, які не знають, що вони продали. Якщо запустять ринок землі, то власники корпоративних прав можуть вийти на ринок. До початкових власників тоді дійде, що їхня власність продана. Що вони зроблять, коли в них відкриються очі? У них, умовно кажучи, є родичі, які воювали в АТО й мають зброю. Вони можуть її використати.
Друге, у нас приблизно 10-15% паїв мають дво-триповерхову власність, коли на пай претендують кілька людей. Якщо хтось з них захоче продати, то як це узгодити з іншими співвласниками? Можуть виникати конфлікти. І добре, якщо їх вирішуватимуть у суді, а якщо доходитиме до бійок і стрілянини?
Третє, є цілий ряд підприємств, у яких чітко не визначено, хто реальний власник. Коли ці підприємства включатимуться у боротьбу за викуп землі, то що відбуватиметься серед їхніх власників? Почнуться розборки, які були у 90-х.
Четверте, у нас мільйони гектарів продано у прихований спосіб. Яким чином? Наприклад, власнику паю потрібні гроші на лікування, навчання дітей або інші потреби. Він пішов до голови місцевої агрофірми і попросив гроші під заставу власного паю. Той взяв від нього розписку. Якщо ринок запустять, то власники, які купили такі паї, підуть їх оформлювати. А люди, які були попередніми власниками скажуть, мовляв, я паю не продавав.
Усе це дрібні питання. А є і значно більші, пов’язані із транснаціональними корпораціями. Ви думаєте, що в них усе чисто в розподілі землі? Там настільки все наплутано, що між ними можуть виникати проблеми аж до залучення влади та нацгвардії. Урешті-решт напруження може зрости до такого градусу, що ситуація вийде з-під контролю. Бо локальні розборки із стріляниною не мають великого масштабу, а коли такі явища виникатимуть повсюдно – тоді буде пізно щось робити.

УТ: Яку частину законодавчих актів, необхідних для земельної реформи, уже прийняли, і що саме ще треба прийняти?

- Верховна Рада IV скликання ухвалила 75% необхідних законодавчих актів, передбачених у Прикінцевих положеннях Земельного кодексу. Залишилося 25% - роботи небагато. Неприйнятий закон про державний земельний іпотечний банк, закон про оцінку землі застарів, і немає закону про визначення правових засад вилучення земель права приватної власності. Тобто крім трьох законів ми прийняли всі. Їх було 11.
Після парламенту IV скликання ніхто до цього навіть не повертався, і нікого не цікавило, що було напрацьовано. Вони прийшли, як папуаси на нову територію, і почали свою програму. Для них основним питанням було запровадження ринку землі. Оскільки словосполучення «ринок землі» вже набридло, то його поміняли на «обіг землі». З того часу тільки торпедують оцей закон і більше нічого.
Але найбільша проблема лежить у площині нормативно-правових актів на виконання законодавчої бази. Навіть ті закони, які ухвалив парламент IV скликання, у частині підзаконних актів не реалізовані на 70-80%. Наприклад, закон про розмежування земель державної та комунальної власності прийнято, але виконання немає. Закон про кадастр прийняли, а сам кадастр наповнений наполовину, причому те, що легко, наповнено, а те, що важко, може наповнюватися роками.
Тобто ухвалення підзаконних актів і реалізація законів за останні роки просунулися десь так на кілька відсотків.

УТ: Кому вигідна нинішня ситуація з земельною реформою?

- Коли починалася земельна реформа у 90-і роки і пізніше, ліві політичні сили робили все можливе, щоб не дати людям землю та щоб земельна реформа не була результативною. Вони розраховували, що повернеться соціалістична система управління і «тайожний союз» у певній формі. І тим шкодили країні, маючи велику підтримку серед населення.
Другий період почався, коли Кучма прорубав цю стіну і почали працювати механізми, які відкрили доступ до земельного ресурсу. Всі, хто мав гроші в Україні й не тільки, кинулися в аграрний бізнес. У них з’явилася ідея зібрати земельні паї в селян. Вони не хотіли розвитку системи захисту прав власників землі. Навпаки, якщо проглянути законодавчі зміни, то в селян права щоразу забирали: неадекватно врегулювали право оренди, зафіксували терміни оренди тощо. Вони хотіли зробити так, як із майновими сертифікатами. Тому не давали руху земельній реформі, якого потребувала країна. Але забрати землю в людей їм не вдалося.
А на сьогодні ситуація така. У запуску ринку землі зацікавлені ті, хто при владі та хто має гроші. При цьому транснаціональні корпорації та міжнародні інституції чітко лобіюють ринок землі. Вони розуміють, що в Україні події можуть розвиватися по-різному, але якщо вони захоплять землю, то це вже буде другорядне питання. Тому політика останніх років полягала не в тому, щоб розвивати сімейне фермерство та сільську місцевість, а в тому, щоб використати цей ресурс, захопивши у власні руки.


опубліковано: 2017-10-05
категорія:
переглянути: всі новини


Для того щоб залишити коментар необхідна авторизація:

Login Вхiд

Логiн:

Пароль:
Забули?


Реєстрація

© 2000-2017, farmer.co.ua
Flag Counter