www.farmer.co.ua
 

19
   ЩО БУДЕМО ПРОДАВАТИ АБО ЗАБОРОНЯТИ?

Калінчик М.В., директор аналітичного центру АФЗУ, доктор економічних наук, професор, Дніпропетровська філія Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»
Щоб вести мову про продаж чогось або його заборону, необхідно знати чи є що продавати. Це ж стосується землі сільськогосподарського призначення. Земля, як така, давно вже розпродана. Так, депутат Верховної Ради України Володимир Литвин запевняє, що вільної землі в Україні практично не залишилося. Інші депутати, наприклад, Григорій Заболотний констатує, що більше 30 % земель уже скуплено за схемою, яку підтверджує юрист Вадим Безпалий: покупці землі нібито позичають гроші власникам паїв (обездоленим селянам та пенсіонерам) під розписку з утворенням боргу та відповідним відчуженням землі кредиторам. За даними голови Асоціації фермерів та приватних землевласників Івана Томича, нерезиденти України вже орендують понад 12 млн га або 36 % площі ріллі (30 країн світу – в основному громадяни ЄС, США та Китаю), які взяті юридичними особами , а в тіньовому обігу вже перебуває близько 9 млн га земель (27 % ріллі). Як стверджувало ще 3 роки тому шведське видання The Local, близько 20 % найбільш родючих українських земель контролюється іноземними фірмами на основі довготермінових договорів оренди, в т.ч. американськими компаніями Monsanto, Cargill и DuPont. За повідомленням аналітиків, окремі компанії, інвестфонди скуповують суверенні борги України як один з апробованих механізмів подальшого заволодіння земель, які успішно застосовані при скупці земель в Камбоджі, Гані, Ефіопії, Малі, Кенії, Аргентині, Уругваї та Парагваї. Окремі зарубіжні багатії, наприклад Джордж Сорос, який причетний до світових криз економіки, готовий вкласти мільярд доларів в українські сільське господарство. Наприклад, у Бразилії, Аргентині та Уругваї корпорація Adecoagro, в якій Сорос акціонер, закупила 283 тис. га, а з часом продала державі за ціною, яка вдесятеро перевищувала закупівельну.
На заклики профільного міністерства відгукнулися 150 компаній світу, що зібралися на економічному форумі в Новій Каховці 25 вересня 2015 р., які бажають увійти в Україну зі своїми інвестиціями. До речі, Великобританія, США, Об'єднані Арабські Емірати і Китай уже викупили майже 2% всіх орних земель у світі. Як підсумок, Міжнародний валютний фонд вимагає від української влади ввести вільний ринок землі сільгосппризначення, щоб була можливість розпродавати її, наприклад, транснаціональним корпораціям. Все рухається у відповідності до плану, про який ще 20 років тому інформував академік Россільгоспакадемії В. В. Милосердов. Він звертав увагу, що у доповіді Пентагона президенту США говорилося, що через 15 років погроза міжнародного тероризму піде на другий план, а на перший вийде боротьба за ріллю, за «життєвий простір» з регіонами, де багато землі, але відносно мало народу. Мабуть, що Україна дочекалася цього часу і на жаль з «теоретиками» реформування, в яких відсутній навіть натяк на розуміння проблем сільського господарства або ж ще не зародилася чесність, моральність та не проснулася совість.
Звідси запитаємо себе: «яка проблема стоїть перед Україною?» Відмінити мораторій і продавати землю чи заборонити продаж землі? Чи задамося третім запитанням: «Уряд повинен змиритися, що основні трансакції на ринку землі, як такому, вже давно відбулися з катастрофічним для сільського населення варіантом?» Або ж четверте запитання: «Чи визнати незаконними всі тіньові операції на офіційно неіснуючому ринку землі?» Тоді повинна бути методика, як всі попередні процеси з рухом землі привести в законодавче русло? І напевно необхідно знати: скільки витратили агрохолдинги або інші покупці на різні тіньові схеми її придбання у власників паїв, щоб потім вести мову про компенсації? Що робити?
Історія знає безліч варіантів, як наводився порядок на ринку землі в минулому і як існуючий досвід використати Україні за сірих або чорних схем руху землі при відсутності законодавчих підстав до її продажу. Якщо земля придбана іноземцями та вітчизняними латифундистами за відсутності офіційного ринку землі, то виникає проблема її націоналізації (експропріація без компенсації ) або ж експропріації з компенсацією (повною або частковою згідно ринкової ціни) з метою купівлі або передачі її державі (з наступною передачею в оренду селянам). Націоналізація як така, що ліквідовує власність без компенсації, відпадає в цивілізованому середовищі, якщо попередньо земля придбавалася зі згодою її попередніх власників. Так як офіційно земля латифундистів орендована у власників земельних часток – паїв, то після націоналізації або експропріації з частковою (або повною) компенсацією землю необхідно повернути знову ж іноземним й вітчизняним орендаторам (тим, у кого її перед цим експропріювали). Необхідно при цьому чітко визначитися, чи з дотриманням всіх законодавчих актів укладалися умови оренди землі з власниками паїв. Компенсація може бути різною за розміром. Як відомо, практично 100 % агрохолдингів уникають від загального (20 % від чистого прибутку) оподаткування й переходять на пільгове (фіксованого сільськогосподарського податку) – 6-10 грн за 1 га землі. За даними вчених латифундисти платять податки за користування 1 га землі в 10-15 разів менше, ніж дослідні господарства НААН України. Саме факт заниження латифундистами податків за землю використовували уряди країн для її оцінки з метою компенсації власникам землі при її експропріації (з повною компенсацією). Так, в Мексиці у 1925 р. компенсацією за землю, яка була експропрійована, була видача облігацій, сума яких розрахована на основі розміру земельного податку, в Італії – після другої світової війни, у Болівії, Єгипті, Гватемалі – у 50-х роках минулого століття під час проведення земельної реформи, Правда, за націоналізацію 234 тыс. акрів землі в американської компанії «Юнайтед фрут компані» з розрахунковою компенсацією в сумі 600 тыс. дол. США Гватемалі прийшлось заплатити 16 млн дол. США згідно вимог державного департаменту США.
В Україні, як бачимо, перед запровадженням ринку землі, стоять проблеми вирішення або встановлення реальних власників землі. Для цього необхідно негайно провести інвентаризацію земель сільськогосподарського призначення з установленням їх власників, за якими схемами та якою ціною придбана, кількість орендарів (за яких умов укладені угоди про оренду, на який термін, умови перегляду норм орендної плати тощо). Таку процедуру необхідно провести за різними регіонами. Для одержання повної інформації потребується багатомісячна праця багатьох десятків, а то і сотень, тисяч експертів. Після цього необхідно провести серйозний аналіз одержаної інформації. Тоді з допомогою залучених експертів (юристів, землевпорядників, геодезистів, економістів, первинних виробників тощо) можна одержати деяку ясність щодо виявлених проблем у земельних відносинах та накреслити сценарії їх можливого вирішення.
Якби навіть вся земля була б у власності селян, то проблемою є запровадження ринку землі за наступних основних причин: 1) у селян немає коштів, щоб прийняти участь у купівлі земель; 2) на продовольчому ринку через відсутність механізму укладання угод дрібні, середні і навіть значна частина великих господарств розлучаються зі своєю продукцією за цінами, які можуть бути в 1,5-10 разів нижчою від ринкових; 3) рейдерство (тільки у 2016 р. близько 7 тис. спроб рейдерських захоплень фермерських господарств), вбивства фермерів тощо; 4) іноземці за мінімальних кредитних ставок (до 2,5 %) легко орендують українську землю, тоді як українці за 20-30 % ставок цього зробити не можуть. Перелік причин можна продовжити до нескінченності. Але головне тільки через перераховані вище причини українці не можуть мріяти про власну господарку і тому через безвихідь дружно здали в оренду свої земельні частки (паї).
Що робити з агрохолдингами? Інформація, що уряд буде сприяти функціонуванню фермерських господарств до 200-500 га землі, підготовила агрохолдинги до майбутнього ринку землі. Власники агрохолдингів уже розробили план розподілу земель між членами своєї рідні – створення таких собі сімейних асоціацій фермерів. За наявності великих латифундій запровадження ринку землі не створить умов, щоб селяни навіть подумали про спробу організувати власне господарство.
А зараз задамося запитанням: яка поставлена мета з боку держави? Ніхто її чітко не чув і не бачив. Всі законодавчі зусилля влади направлені на продаж землі – швидше запровадити ринок землі й дати пенсіонерам й безробітним селянам хоч раз в житті заробити великі суми грошей (швидше буде навпаки) від продажу чорноземів. Абсолютно відсутня турбота про попередньо окреслену бажану мету реформування з напрямками організації власниками земельних часток (паїв) ефективних господарських структур. Тобто, в сільській місцевості уготований безальтернативний розвиток подій для селян – продати землю, виїхати із села або ж деградувати і померти. При цьому відмітимо, що існує так званий закон невизначеності наслідків згідно якого вирішення наугад (або в чиїх-то інтересах) якоїсь проблеми завжди призводить до виникнення як мінімум двох більш складніших проблем. Саме наростання в геометричній прогресії проблем в Україні, яких чиновники високого рангу намагаються вирішувати одним революційним заходом (ліквідація великотоварних підприємств, постійне прискорення реформ за часів президентської каденції Л.Кучми, експорт тварин і сільськогосподарської продукції, продаж землі), стали підтвердженням ігнорування реформаторами складності соціально-організаційних систем.
Щоб не організовувалося в Україні в економічній, соціальній або екологічній сфері, зокрема при проведенні земельної реформи, мета або фокус ієрархії є, повинна бути і буде соціальна економіка (якщо ми не хочемо дочекатися нових і, можливо, таких проблем, які важко вирішуються без соціальних потрясінь) – гармонійний розвиток всього населення. Так записано в основному законі – Конституції України.
На другому рівні ієрархії системи, в яку входить земельна реформа, після загального фокусу (мети) є різні економічні сили або актори. До них відносяться Верховна Рада, Уряд, профільне міністерство, агрохолдинги, посередницькі структури, які формують великі масиви землі для їх перепродажу, рейдери, іноземні фірми з довготерміновими договорами оренди – володіють 20 % земель України, окремі зарубіжні інвестори, наприклад, Дж. Сорос, інвестфонди, які скупили суверенні борги України, зарубіжні компанії країн з дефіцитом земель, транснаціональні корпорації і нарешті жителі сільської місцевості – зубожілі і бідні селяни.
На третьому рівні – цілі кожного актора (збереження екологічного біорозмаїття, викуп землі державою і передача в оренду селянам – соціалізація землі, оренда землі у власників земельних часток, безоплатне й незаконне використання земельних паїв без їх оренди, рейдерське захоплення, безоплатна передача землі, її продаж, продовження заборони на продаж землі, викуп Урядом власних боргів у нових їх власників тощо).
На четвертому – політики кожної економічної сили, які направлені на досягнення своїх цілей (розробка плану проведення реформи, прийняття справедливих законів, тиск на владу МВФ та зарубіжних інвесторів, лобіювання законів у Верховній Раді, формування від імені агрохолдингів клану «псевдофермерів», обман селян при підписанні договорів, їх залякування тощо).
На п’ятому – сценарії (гіпотетичні або передбачувані наслідки поточних і майбутніх тенденцій) – загострення екології за регіонами в сільській місцевості, надвисокий рівень розораності земель, викуп землі державою і передача в оренду селянам, оренда землі у власників земельних часток, рейдерське захоплення, безоплатна передача землі, її продаж, викуп за різними сірими схемами іноземцями, продовження заборони на продаж землі, зростання безробіття або зайнятості, зміни в ефективності використання землю – одержанні прибутків у розрахунку на 1 га землі, у надходженнях до бюджетів, соціальне запустіння зі зникненням сіл або розвиток територій тощо.
І шостий рівень – узагальнюючий сценарій (комбінація сценаріїв, які формують майбутній стан розвитку сільської місцевості), який досягнутий в результаті консенсусу – обговорення і компромісу.
Успішний план вирішення проблем може бути встановленим, якщо експерти з різнобічними знаннями і стійкою мораллю зуміють чітко конкретизувати окремі інтереси в складній системі прийняття рішень в процесі компромісу (цього потребують практично всі соціально-економічні проблеми). Для цього за методикою методу аналізу ієрархій експерти попарно оцінюють елементи системи, надають їм значущість (9 бальна система), створюють зведену матрицю, оцінюють її і отримують відносний ступінь (інтенсивність або пріоритетність) взаємодії елементів в ієрархії. Як бачимо, складність породжує проблеми, план вирішення яких в свою чергу може бути визначений таким же складним методом їх аналізу. Це і роблять розвинені країни світу, та ті, що розвиваються.
На перших порах до розробки ієрархії проблем, які стосуються ринку землі, бажано було б задати запитання: «Що буде, якщо…?» Наші реформатори подумали лише про розподіл землі на частки (паї) і абсолютно не потурбувалися про створення кооперативів з використання техніки та збуту продукції, а тим більше – про експортні ринки. Адже на дрібних ділянках землі без кооперативного використання техніки технологічні витрати значно вищі за низької її завантаженості. І основне, всі регулюючі й управлінські функції держави на продовольчих ринках реформатори віддали на відкуп так званим ринковим силам, себто безлічі посередників. В результаті миттєво ціни реалізації сільськогосподарської продукції різко скоротилися, що гарантувало в основному збиткове виробництво, а прибутки стали одержувати посередницькі структури та торгівля. В таких обставинах, коли ціни можуть відрізнятися від їх рівня, що забезпечує прибутковість, в десятки разів та продовжувати сільськогосподарську діяльність, а тим більше організовувати нові дрібні підприємства на основі об’єднання земельних часток їх новими власниками стає абсурдом. Результат нам відомий – всі нові власники здали свої земельні частки (паї) в оренду бізнес-структурам, які прийшли в сільське господарство з капіталом, який у них з’явився в інших сферах їх діяльності.
Чи можуть бути вирішенні проблеми соціального розвитку села лише одним чітким державним курсом – зняттям мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення і запровадження ринку землі? Після цього окремі економічні сили, включаючи зарубіжні, відмовляться від своїх цілей і сприятимуть розвитку сільської місцевості? Селяни зуміють організуватися в кооперативи й розпочнуть вирощувати високодохідні й трудомісткі культури для країн, у яких величезний дефіцит земельних ресурсів? Чомусь зусилля всієї чиновницької раті зосереджені лише на удосконаленні складових ринку землі – земельного законодавства з конкретизацією розмов про урегулювання орендних відносин, закриття питання земельного кадастру, усунення ризиків для власників землі, запровадження прозорого і скоординованого функціонування Державного земельного кадастру та Державної реєстрації прав на нерухоме майно, визначення вартості землі, здійснення інвентаризації земель, встановлення правил обігу сільськогосподарських земель і запровадження механізму контролю з боку держави за дотриманням всіх норм їх використання тощо. Зводиться все до дуже простого – озброюємо закон про ринок землі з одновекторним напрямком (продати землю) шлейфом законів, які підтримують цю ідею щодо розлучення селян із землею. Більше того, від «імені народу» бажаючі якнайшвидше розлучити власників паїв із земельною часткою подали до Європейського суду з прав людини на первинну експертизу заявки з приводу обмеження їхніх прав на власність.


опубліковано: 2017-06-06
категорія:
переглянути: всі новини


Для того щоб залишити коментар необхідна авторизація:

Login Вхiд

Логiн:

Пароль:
Забули?


Реєстрація

© 2000-2017, farmer.co.ua
Flag Counter